Градизьк — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради Глобинського району, якій підпорядковані також села Ганнівка, Лізки, Середпілля та Котляревське.

Градизьк розташований на північно-східному узбережжі Кременчуцького моря, в мальовничій місцевості на схилі гори Пивихи — одної з найвищих точок Полтавщини, що підноситься на 169 м над рівнем моря. Через Градизьк проходить автомагістраль Київ — Дніпропетровськ — Крим. Тут схрещуються шосейні дороги Золотоноша — Кременчук та Кременчук — Хорол.

Градизьк перетинає канал, який виник у результаті створення Кременчуцького моря, на місці природної балки-яру Кагамлика, або Кагамличка, що тягнеться через селище з південного сходу на північний захід. Тут споруджено пристань. Віддаль від Градизька до райцентру — 29 км, до м. Кременчука — 25 км, до залізничної станції Рублівка — 15 км, до Полтави по шосейних і грунтових шляхах — 145 км. Автобусним сполученням він зв’язаний з усіма навколишніми селами. В Гра-дизьку — 9600 чоловік населення, 3528 дворів, а по селищній Раді — 11 700 чоловік, 3748 дворів.

На північно-східній околиці селища виявлено рештки поселення черняхівської культури (II—VI століття)

В минулому це поселення звалося Городищем (до 1789 року). Ця назва збереглася в народі і до наших днів. Це одне з стародавніших городищ на території Полтавщини.

Внаслідок половецьких набігів, а потім татарської навали, особливо Батия, Городище було зруйновано дощенту.

У XIV столітті на руїнах і попелищах знову виникають слов’янські поселення. Відроджується в цей час і Градизьк та його околиці, що входили до складу литовських володінь.

В XVI і XVII століттях землі навколо Градизька привласнюють то канівський і черкаський староста, то київський Миколаївський монастир, який будує на горі Пивисі Пивогорський монастир, то різні польські пани.

Утиски трудящих Градизька і навколишніх сіл з боку різної знаті, монастиря та польської шляхти призводили до збройних виступів жителів.

В 1635 році, під час повстання козаків під проводом Івана Сулими, до повстанців приєдналося багато селян із числа монастирських поселенців.

Активну участь взяли жителі Градизька у селянсько-козацькому повстанні 1637 року під керівництвом козацького ватажка П. Павлюка, який стояв табором проти Градизька.

Наступного року жителі Градизька, Пиви та багатьох навколишніх сіл повстали на боротьбу з ненависною шляхтою і приєдналися до загону Остряниці. Градижчани хоробро билися проти військ польської шляхти разом з козаками Дмитра Гуні, укріпившись в давньому козацькому окопі. Про ці події нагадували і рештки укріпленого городка біля гирла Старика і урочище Піщана редута, які зберігались аж до XX століття.

Велике значення для Градизька, Пиви та інших навколишніх сіл мало їх близьке розташування від Чигирина, де Богдан Хмельницький не раз проводив козацькі ради. Після перемоги під Жовтими Водами у 1648 році до Богдана Хмельницького прибули понад 2 тисячі добровольців, у т. ч. з Градизька. Йдучи на з’єднання з військами Б. Хмельницького, ополченці з Лівобережжя переправлялись через Дніпро градизькими перевозами.

Градизьк (Городище) був у числі 177 міст, жителі яких уже на початку січня 1654 року склали присягу на вірність Російській державі, чим ствердили рішення Переяславської Ради про возз’єднання України з Росією.

Наприкінці XVII і на початку XVIII століть Градизьк не раз зазнавав нападів кримських татар.

Населення Градизька вже не вміщалося в укріпленій місцевості, і нові жителі оселялися на північно-східній стороні, утворюючи нову «слободу». Називалися вони слобожанами і займалися землеробством, на відміну від корінних жителів — городян, або горян, що в основному займалися торгівлею і промислами.

З часів Богдана Хмельницького (з 1648 року) Градизьк входив до складу Максимівської сотні Чигиринського полку, а з 1667 року — Миргородського полку.

На початку і в середині XVIII століття жителі Градизька та хутора Запорізького, що на околиці Градизька, брали активну участь у гайдамацькому русі.

Одним із важливих збірних пунктів гайдамаків був невеликий острів на Дніпрі проти Градизька — Станова Дубина. Тут у червні 1768 року стояв табором один із ватажків гайдамаків — Семен Неживий. У володіннях монастиря формувались гайдамацькі загони, а в разі невдач у непрохідних лісах і в селах втікачі знаходили надійне пристановище.

В кінці XVIII і на початку XIX століть під час змін адміністративного поділу в країні Градизьк зазнав змін у адміністративному підпорядкуванні.

Після скасування полкового адміністративно-політичного устрою на Україні Градизьк перейшов до Київського намісництва як повітове місто. Утворився Градизький повіт. З 30 квітня 1789 року Градизьк віднесено до Катеринославського намісництва, азі червня 1789 року повітові установи з Кременчука було переведено в м. Градище і повіт перейменовано в Градизький. З цього часу Городище і дістало офіційну назву Градизьк. Через 8 років Градизьк перейменовано в посад і віднесено до Малоросійської губернії, а з лютого 1802 року він увійшов до складу Полтавської губернії як заштатне місто.

На початку червня 1782 року затверджено герб міста Градизька — на голубому полі навхрест покладені золота шабля і ключ, а вгорі — шестикутна срібна зірка.

З кінця XVIII і на початку XIX століть Градизьк швидко розвивається, як торгове місто.

Важливе значення для Градизька мала пристань, через яку прибувала та відправлялася значна кількість товарів. Головними предметами торгівлі на градизьких ярмарках були ліс, смола, дьоготь, худоба, смушки, хліб, сало тощо. Щорічно тут відбувалося 4 ярмарки: 9 травня, 1 серпня, 1 жовтня і 6 грудня. На ярмарки приїздили купці не тільки з українських міст — Києва, Кременчука тощо, а й з Москви, Петербурга, Калуги, Тули, Орла, Мінська, Могилева, з Польщі, Австрії та інших країн. Про те, що являли собою ці ярмарки, говорять такі цифри: на трьох ярмарках у Градизьку у 1793 році, крім роздрібної торгівлі, оптом було продано 1656 бочок смоли, 1825 голів великої рогатої худоби, 1300 штук овець і 3050 штук смушків. У тому ж році на ярмарках побувало понад 800 приїжджих купців.

Зростало місто, зростало і його населення. Якщо на початку XIX століття Градизьк мав 711 дворів з населенням 4500 чоловік, то в 1859 році тут уже було 1366 будинків і проживало 7708 чоловік. Населення в основному жило з землеробства: понад третину жителів становили державні та казенні селяни. Значна частина населення займалася торгівлею та різними ремеслами. У місті був цегельний завод, 33 вітряки, кілька десятків ремісничих майстерень. Працювала поштова станція.

Але дуже мало піклувалися про здоров’я жителів. Населення міста та кількох навколишніх сіл обслуговувала невеличка лікарня, де працював один лікар. Ще менше турбувалися власті про освіту. Майже на 8 тис. жителів у місті було відкрито одну початкову школу — парафіальне училище.

У другій половині XIX століття в зв’язку з швидким розвитком Кременчука Градизьк поступово починає занепадати. Йде на спад і його торгівля. Занепад Градизька прискорили великі пожежі в середині XIX століття, які знищили кращу частину міста. Вже, під час першої пожежі 1832 року згоріли всі будівлі на торговій площі. За час пожежі в березні 1848 року згоріло багато хат і господарських будівель градижчан. Збитки оцінювалися в 1390 крб. сріблом. Не менш сильна пожежа сталася 10 червня 1866 року. Після неї Градизьк довгий час являв собою жалюгідні залишки міста.

Тільки з 70-х рр. XIX століття Градизьк починає відбудовуватись. На місці старого валу спорудили пивний Завод, парову лісопилку і паровий млин, два ряди нових крамниць. Відкрилося пароплавне сполучення між Градизьком і Кременчуком.

Населення міста в 1877 році становило 7456 чол. До Градизька були приписані хутори Черепахівка, Герасименка, Котляревщина, Любарщина, Гарначівка і Берег.

В 1885 році на заробітки в Таврію та інші місця з Градизька ходило 656 чоловіків та 197 жінок; 54 чол. батракували; 75 — займалися візництвом, а 173 чоловіки і 76 жінок — кустарними промислами.

Селяни мусили сплачувати близько 7 тис. крб. на рік різних податків та викупних платежів за землю після реформи 1861 року, що було важким тягарем для знедолених селян.

Тяжке економічне становище і безправ’я селян, робітників і ремісників, які складали більшість населення Градизька, обумовлювало розвиток революційних настроїв серед жителів.

Всенародна боротьба проти самодержавства у роки першої російської революції знайшла відгук і в Градизьку. За спогадами старожилів селища, наприкінці 1905 року під впливом революційних подій у Кременчуці, Глобиному та інших місцях біднота і ремісники Градизька розгромили міську і ремісничу управи та вигнали поліцаїв. Для придушення заворушення в Градизьк прибув каральний загін і вчинив розправу над жителями. Вихідці з Градизька брали активну участь у повстанні на броненосці «Потьомкін» — І. П. Шестидесятний був членом суднової комісії, разом з іншими представниками від «Потьомкіна» допомагав команді «Георгій Побідоносець» заарештувати офіцерів і піднести прапор революції. Другим учасником повстання був матрос X. Д. Опришко.

Швидкий розвиток капіталізму в країні у XX столітті призводив до дальшого поглиблення соціального розшарування села. Про це яскраво свідчить дальше обезземелення значної частини селян. За переписом 1910 року, на 1828 господарств Градизька, в яких налічувалось 10 330 чоловік населення, 973 господарства були безземельні або не мали орної землі, 182 мали менш ніж по одній десятині орної землі і лише 291 — по 1—3 десятини. Малоземелля і безземелля призводило до того, що значна частина жителів шукала засобів до існування шляхом найму або займаючись різними ремеслами. Так, 573 чол. займалися кустарними промислами і ремеслами; 93 чол. працювали візниками, 66 — пастухами, а 251 чоловік та 207 жінок жили за рахунок поденщини г. На заробітки ходили робітники з 739 господарств. Улітку на далекі заробітки ходило 580 . чоловіків і 378 жінок, а 208 чоловіків і 115 жінок наймалися «в строкові». Частина жителів працювала на місцевих приватних промислових підприємствах. У Градизьку на цей час було 2 лісопильних заводи, 2 млини вальцьового простого помелу, 2 маслобійні, заводи з просорушками та маслозавод, цегельний завод.

Погані справи були в Градизьку з освітою. На протязі кількох століть в селі не було жодної школи.

Лише в 2-й половині XIX століття тут було відкрито двокласні училища: чоловіче — в 1852 і жіноче — в 1871 році. За переписом 1885 року, з 2283 чоловіків письменних було 234, а з 2244 жінок — лише 7 письменних. На час першого загального перепису населення в 1897 році в Градизьку налічувалось тільки 24,7 проц. письменних.

На низькому рівні залишалася освіта і в XX столітті. Хоч напередодні Жовтневої революції тут уже існувало 5 початкових церковнопарафіальних і земських шкіл, 75 процентів населення залишалося неписьменним. Серед жінок неписьменність досягала 94 процентів. Письменні мали освіту в основному за 1—2 класи і лише незначна кількість — за 4 класи.

Не кращі були справи і з охороною здоров’я. Як повідомляв ревізор Кременчуцької земської управи, лікарня була в жалюгідному стані: приміщення старе, дах протікав. На час ремонту хворих не було куди помістити, і з 6 хворих 4 перенесли в сарай, а 2 — у мертвецьку. На 1916 рік в Градизьку був 1 лікар, 4 фельдшери і працював приватний аптекарський магазин О. І. Авербаха. Але цього було надто мало для десятитисячного населення, тому більшість жителів зверталась до знахарів.

Бурхливі події відбувалися в Градизьку після лютого 1917 року. На численних мітингах, зборах ішла боротьба більшовиків, бідноти і революційно настроєних солдат проти меншовиків та есерів, які відстоювали інтереси куркулів та буржуазії. У 1917 році буржуазії за допомогою угодовських партій вдавалося утримувати владу у своїх руках. Але дедалі більше градижчан включалося в боротьбу за владу Рад.

Солдати-фронтовики, наймити і робітники П. С. Соколовський, П. М. Косогляд та інші в середині січня 1918 року провели збори, відновленої групи РСДРП (більшовиків), що фактично існувала ще з кінця 1917 року (на чолі з Я. М. Мартовим та О. Л. Крупко), і обговорили питання про встановлення в Градизьку Радянської влади.

Наступного дня революційний загін бідняків, солдатів і ремісників захопив волосне правління, обеззброїв куркулів, створив тимчасовий революційний комітет на чолі з П. Л. Крупко. До складу ревкому ввійшли Я. М. Мартовий, А. А. Осташко, П. С. Соколовський та інші.

Завирувало життя в Градизьку. За короткий строк ревком здійснив ряд важливих заходів. Для охорони революційного порядку і боротьби з контрреволюцією було створено загін Червоної гвардії. Ревком провів конфіскацію землі у куркулів, що мали по 50—100 десятин землі, і розподілив між безземельними та малоземельними селянами, націоналізував банк, т. зв. кредитне товариство.

Та недовго довелося будувати нове життя. В березні 1918 року Градизьк захопили кайзерівські війська. Окупанти разом з буржуазними націоналістами відновили старі порядки. До в’язниці були кинуті голова ревкому ГІ. Л. Крупко, Г. Т. Осауленко, Я. М. Мартовий, К . М. Карпенко та інші. Однак репресії не зломили дух більшовиків.

У вересні 1918 року в урочищі Казанок, на узгір’ї Пивихи, відбулась нарада градизьких більшовиків-підпільників. Нарада вирішила створити партизанський загін, встановити зв’язки з партизанами Кременчука, надрукувати кілька відозв і плакатів із закликом до трудящих посилити боротьбу проти ворогів.

Створений партизанський загін, що спочатку об’єднував 15 чоловік, очолив Я. М. Болдарєв з хутора Середпілля. Активними учасниками і організаторами загону були Я. Ф. Башкал, І. М. Геля, П. С. і М.С. Бондаренки та інші. Наприкінці листопада і в грудні 1918 року радянські війська з участю партизанів вигнали з Градизька німців і гетьманців.

Разом з кременчуцьким революційним загоном градизькі партизани під керівництвом Я. М. Бондарева брали участь у роззброєнні охорони Кременчуцької тюрми і визволенні в’язнів ще до приходу Червоної Армії.

Наприкінці січня — на початку лютого 1919 року після вигнання петлюрівців, які на кілька тижнів захопили владу в свої руки, і в Градизьку повністю відновлюється Радянська влада. Волревком, який знову очолив П. Л. Крупко, приступив до роботи. Охороною громадського порядку відала міліція на чолі з С. І. Гоголем.

Із приходом червоних військ багато градижчан влилося в їхні лави. Загін Я. М. Болдарєва було включено в революційний загін при Кременчуцькій повітовій надзвичайній комісії (ЧК) по боротьбі з контрреволюцією. К. С. Вериченка на початку 1919 року І Градизький волосний з’ їзд Рад послав делегатом на І повітовий з’їзд Рад Кременчуччини. де його обрали помічником Кременчуцького повітового комісара по Градизькій волості. Але короткою була мирна передишка.

У перші дні серпня Градизьк захопили денікінські війська. Та ворогам ненадовго вдалося утримати владу. Під ударами радянських військ, якими командував М. Г. Кропив’янський, та з участю партизанів 21 грудня 1919 року в Градизьку було відновлено Радянську владу.

Відновила роботу партійна організація, яка в лютому вже налічувала 33 комуністів. Навесні 1920 року волревком передав владу волвиконкому, до складу якого ввійшли П. Л. Крупко — голова волвиконкому, Я. М. Башкал, К. С. Коливайло, П. Г. Маляренко, П. М. Краліч, Т. П. Кілеса, Г. І. Козачинський. Всі вони були випробуваними комуністами.

На початку грудня 1920 року, з ініціативи партійної організації, було організовано комуністичну спілку молоді в Градизьку, до якої записалось близько 50 чоловік. Організаторами і першими керівниками градизької комсомольської організації були М. X. Мартовий (секретар комсомольського осередку), К. Ф. Башкал, Г. Костиря, М. Бабенко, Л. Мірошниченко.

З першого року мирного життя трудящі Градизька під керівництвом парторганізації приступили до побудови нового життя. Вже у 1920 році було проведено перші комуністичні суботники по благоустрою селища.

З ініціативи комнезаму, що виник у 1920 році, було проведено часткову конфіскацію лишків хліба у куркулів на користь місцевої бідноти. Комуністи і комсомольці Градизька брали активну участь в організації частин особливого призначення (ЧОП) для боротьби з бандитизмом. В бою проти банди Халявки у районі Святилівки загинув градизький комсомолець М. Ф. Калініченко.

Незважаючи на труднощі, градижчани подали братню допомогу шахтарям Донбасу та голодуючим Поволжя. У «День допомоги донецькому шахтареві» в серпні 1921 року вони зібрали 642 тис. крб., понад 30 пудів зерна, овочів та інших продуктів. Для голодуючих Поволжя зібрали вагон продовольчих товарів. У цьому ж році Градизький волкомнезам разом з робітничо-селянською інспекцією розподілив серед бідноти 300 пудів борошна.

Відновлювали роботу націоналізовані промислові підприємства; У 1922 році тут уже працювали державний лісопильний завод, 2 млини, 2 маслобійні заводи, друкарня.

За новим адміністративним поділом, у 1923 році створено Градизький район із колишніх Градизької і Мозоліївської волостей у складі Кременчуцького округу. Першим головою райвиконкому був С. П. Голишкін, секретарем — І. Манячук. На цей час у Градизьку налічувалось 11 496 чоловік населення.

Разом з відбудовою господарства в ці роки велика увага приділялася справі народної освіти та охороні здоров’я. Освіту діти здобували в чотирьох трудових школах.

Для сиріт було відкрито дитячий будинок. Почали працювати лікарня, поштове відділення.

Виникають перші профспілкові організації району при райвиконкомі, серед робітників млинів, профспілка будівельних працівників, спілка «Робітземлісу». Профспілки разом з комсомолом проводили значну роботу по ліквідації неписьменності серед населення, виступали на захист прав робітників, які працювали в приватних кустарних та куркульських господарствах.

Вже в перший рік існування району активну роботу на селі розгорнули Ради. Широке коло питань розглянув 2-й районний з’їзд Рад (листопад 1923 року) — про роботу селянських будинків, хат-читалень, про ліквідацію неписьменності, про виявлення лишків землі, про надання пільг сільськогосподарським колективам і окремим господарствам, про організацію сільськогосподарських курсів у районі, про залучення мас до колективного землекористування тощо г. У цьому ж 1923 році в Градизьку було організовано перше колективне господарство — ТСОЗ «Жатка». Він мав 44 га землі, 4 коней, кілька плугів і дерев’яних борін. Ініціаторами створення цього господарства були П. І. Опришко, П. С. Соколовський та інші бідняки. Очолив його П. І. Опришко. Пізніше виник ТСОЗ ім. Петровського. За прикладом цих перших колективних господарств у 1925—1929 роках створюються ТСОЗи «Господар-незаможник», «Згода», «Червоний садівник» та інші.

Велику увагу справі розвитку сільського господарства на колективних засадах, питанню розширення робіт меліоративних товариств, організації машино-тракторних товариств і колгоспів приділив V з’їзд Рад Градизького повіту (квітень 1927 року).

З кінця 1929 і протягом 1930 року, на базі дрібних ТСОЗів, у Градизьку організуються артілі «Промінь», ім. Чапаева та інші.

Значну допомогу колгоспам подала створена у 1931 році в Градизьку МТС, а в забезпеченні їх кадрами — партійні і профспілкові організації м. Кременчука.

Найбільшим багатогалузевим господарством був колгосп «Воля» (пізніше «За соціалістичну перемогу»). Крім зернового господарства, тут напередодні війни було добре розвинуте і тваринництво. Колгосп мав ферму племінної великої рогатої худоби, свиноферму, вівцеферму, птахоферму і кролеферму. Від усіх галузей господарства в 1940 році колгосп одержав 1 млн. 300 тис. крб. прибутку.

У передвоєнні п’ятирічки трудівники села повністю стали на шлях соціалістичного господарювання. Колгоспники почали брати активну участь у громадському житті країни. Краща виробничниця завідуюча свинофермою А. В. Галаган була делегатом XVII з’їзду ВКП(б)1 2, рільник М. С. Халявка був делегатом II Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників. Колгосп і його передові люди не раз відзначалися преміями і нагородами. Орденами «Знак пошани» були нагороджені свинарка М. М. Опришко та ланкова махоркової ланки Є. С. Нетеса.

Досягнення молочно-товарних ферм демонструвалися на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

За роки довоєнних п’ятирічок у Градизьку виник ряд промислових підприємств та артілей, яких не було раніше, а саме: цегельний завод Полтавської міськпромспілки, райхарчокомбінат, сирзавод, млин, електростанція, артілі «Червоний лозо-вик», «Коопходовик», деревообробна артіль по виготовленню меблів, артіль художньої вишивки ім. 8 Березня, кравецька артіль «Об’єднання», шевська артіль «Червоний кустар», риболовецька артіль. Їх продукція використовувалась не тільки для потреб місцевого населення, а йшла також за межі району.

У передвоєнні роки Градизьк став культурним центром району. На 9333 чоловіки населення тут було 1 середня школа, вечірня середня школа робітничої молоді, дві семирічні і 3 початкові школи. Крім того, працював робітничий факультет Кременчуцького педагогічного інституту, на якому навчалось більше 100 чоловік робітників і колгоспників, та бухгалтерсько-економічний технікум, де вчилося 167 чол. У селищі діяв районний будинок культури на 500 місць, піонерський клуб, чотири колгоспних клуби. При клубах і школах працювали бібліотеки з книжковим фондом у кілька десятків тисяч примірників книг.

Та творче життя градижчан було порушено нападом фашистів на нашу країну. Вже з перших днів фашистської навали військовозобов’язані жителі Градизька пішли в ряди Радянської Армії. На їх місце в колгоспи, МТС, майстерні прийшли нові робітники, які швидко оволодівали професіями і виконували норми на 150— 200 проц. У багатьох випадках батьків замінили діти.

Населення брало участь у будівництві укріплень. Багато трудівників ввійшло до створеного винищувального батальйону, який разом з 14-ю Сумською кавалерійською дивізією брав участь в обороні укріплень на Дніпрі. Після жорстоких боїв 13 вересня 1941 року в селище вдерлись фашисти.

Окупанти встановили жорстокий режим. Один за одним видавали накази і розпорядження про здачу кожним жителем молока, курей, яєць, худоби, хліба тощо. За невиконання фашисти погрожували різними карами.

Вже в перший місяць окупанти закрили школи і перетворили їх на склади та стайні.

Молодь і дорослих працездатних чоловіків та жінок фашисти силоміць вивозили на каторжні роботи до Німеччини. На тих, хто ухилявся від поїздки, накладалися штрафи в розмірі до 500 крб., у них відбирали худобу. Замість дітей забирали батьків. Окупанти перетворили селище на своєрідне гето. Навіть дозвіл на виїзд за межі району давав військовий комендант.

У Градизьку був табір військовополонених. Кати розстріляли за час окупації 5000 радянських громадян та вивезли на каторгу до Німеччини 650 чоловік.

Але репресії не могли зломити опір радянських людей. Для боротьби в тилу ворога у Градизьку залишалась група комуністів, комсомольців і активістів села на чолі з секретарем райкому партії В. А. Слюсарем та головою райвиконкому М. П. Бережним. Підпільну діяльність проводили і створені у вересні—листопаді 1941 року інші партизанські загони. Один з таких загонів очолював житель Градизька М. А. Черв’яковський (голова колгоспу «Червоний лан»), комісаром був І. І. Пшеничний (директор Липівської школи). Комсомольською групою загону керував В. Д. Поливара. В липні 1943 року під Градизьком загін об’єднався з групою десантників-підривників, яка висадилась у лісі Казенній Дубині. Загін очолили командир В. П. Большаков і комісар В. Г. Руднєв, їх заступниками були М. А. Черв’яковський, І. І. Пшеничний та начальник штабу І. Ю. Голик. Загін імені Маршала Радянського Союзу С. К. Тимошенка провів ряд вдалих бойових операцій, знищив десятки гітлерівців та поліцаїв, передав на Велику Землю цінні відомості про ворога.

Відступаючи під ударами Радянської Армії, фашисти і їх найманці знищили приміщення всіх установ, культурно-освітніх закладів і охорони здоров’я, всі промислові підприємства, колгоспи, спалили понад 1900 житлових і господарських приміщень.

28 вересня 1943 року радянські війська визволили Градизьк. В числі воїнів-визволителів були жителі Градизька колишній учитель Градизької середньої школи П. М. Король, Г. М. Ковтун, М. Й. Іваненко, О. П. Бондаренко та інші.

Радянські війська без перепочинку приступили до форсування Дніпра. Поблизу Градизька побудували дві переправи — Воронівську і Липівську. Населення селища подавало допомогу в спорудженні цих переправ, готувало човни, переправляло бійців-розвідників на правий берег. Всі, хто міг тримати зброю, брали участь у боротьбі з ворогом.

Хоробро боролися градижчани з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, в тому числі й генерали М. І. Левченко та Д. В. Головко. Уродженець Градизька А. Г. Корзун удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Колишній учитель Градизької школи Г. І. Погорілий (Погорєлов), офіцер-прикордонник, був учасником першого бою з фашистами на 13-й прикордонній заставі Львівщини. Подвиг патріота описав письменник В. П. Беляев у книзі «Кордон в огні».

Протягом 14 місяців перебував у партизанському загоні Героя Радянського Союзу Д. М. Медведева командир відділення розвідки градижчанин М. Н. Обрізай. Нині в селищі живуть 576 учасників Великої Вітчизняної війни, нагороджених орденами та медалями Союзу РСР.

З перших днів після вигнання фашистів трудящі селища приступили до відбудови зруйнованого господарства. Виконком Градизької сільської Ради звернувся до населення із закликом докласти всіх зусиль, щоб якнайшвидше залікувати рани, заподіяні війною, і допомогти Червоній Армії швидше розгромити ненависного ворога.

Люди працювали з нечуваним ентузіазмом. З часу визволення до 1 січня 1944 року трудівники артілі «Україна», в основному жінки, старики та підлітки, виконали всі польові роботи і зібрали врожай. Колгосп одержав 37 035 крб. прибутку.

У 1945 році в колгоспі стали до ладу млин, крупорушка, кузня, майстерня транспортного реманенту, господарство вже мало 172 голови великої рогатої худоби, 79 свиней, 29 овець та 78 коней. За рік колгосп одержав близько 42 тис. крб. прибутку.

Колгосп «Промінь» мав прибутку близько 43 тис. крб., а ім. Чапаева — понад 21 тис. крб. прибутку. Однак урожаї зернових ще були низькі.

Багато уваги приділялось будівництву жител. Це термінове завдання виконували спеціально створені будівельні бригади.

Спираючись на велику допомогу держави, градижчани самовіддано працювали, відбудовуючи своє селище. Уже в перші роки після закінчення війни виросли приміщення райкому партії та райвиконкому, було відбудовано і споруджено нові раймаг, сільмаг, банк, чайну, лазню, впорядковано сквери і стадіон.

Відновили роботу райхарчокомбінат, деревообробна артіль ім. Т. Г. Шевченка, електростанція, кравецька і шевська майстерні.

На 1 січня 1950 року в Градизьку вже налічувалось 2901 господарство з населенням 9953 чоловіки.

У 1950 році відбулось об’єднання колгоспів ім. Леніна та ім. Ворошилова (хуторів Лізки, Середпілля та Ганнівки Градизької сільради) з колгоспом «Україна». Укрупнений колгосп мав 7230,1 га землі, 610 голів великої рогатої худоби (з них 125 корів і 150 волів), 130 коней, 600 свиней, 256 овець. В господарстві працювали 2 млини, цегельний завод, 2 кузні, 2 ремонтні майстерні. На фермах став до ладу водопровід.

Від усіх галузей господарства артіль одержала прибутку близько 1300 тис. крб. В колгоспі на той час було 2421 чоловік.

Артілі «Промінь» та ім. Чапаева об’єдналися в одну — ім. Андреева. За колгоспом закріплювалося 3934,7 га земельних угідь. Господарство мало 425 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 62 корови, 366 свиней, 215 овець. З допоміжних виробництв тут діяли 2 млини, цегельний завод, 2 обозні майстерні та 2 кузні.

На районній сільськогосподарській виставці у 1950 році колгоспи і МТС вже мали змогу демонструвати свої досягнення і техніку, якою вони були оснащені: самохідні комбайни, самохідні сінокосарки, дизельні трактори «ДТ-54», садово-городні трактори, картоплесаджалки, кукурудзо- і тютюносаджалки та іншу техніку. Колгоспи демонстрували механізацію тваринницьких ферм: автопоїлки, кормозапарники, електричну корморізку тощо. Все це вони мали завдяки наполегливій праці хліборобів та щедрій допомозі з боку держави.

Велику увагу колгоспи приділяли розвитку садівництва, городництва та вирощуванню тютюну.

Значну роль у піднесенні господарств колгоспів відігравала Градизька МТС. За досягнення високих показників на колгоспних полях уряд нагородив у 1952 році групу передових комбайнерів МТС. Серед них М. І. Онуфрієва, Г. П. Тараненка, Б. П. Ткаченка, М. Й. Тишка.

Питання господарського, культурного і громадського життя селища були предметом постійної уваги партійної організації. Так, VI Градизька районна партійна конференція, що відбувалась у січні 1952 року, вказала на необхідність підготовки при МТС кадрів механізаторів, піднесення громадського тваринництва та його продуктивності.

Ще більші зміни сталися в економічному і культурному житті селища за роки семирічки.

Чималих успіхів досяг колгосп «Україна», що утворився шляхом об’єднання у 1957 році всіх колгоспів Градизька в один. Сьогодні це технічно оснащене господарство. Тут є 25 тракторів, 22 комбайни, 33 автомашини, кілька десятків інших сільськогосподарських машин. Наявність такої техніки дає змогу механізувати основні види робіт на полі та фермах на 95—98 процентів. Колгосп має кваліфіковані кадри: близько 150 спеціалістів-трактористів, комбайнерів, шоферів.

За семиріччя валовий збір зерна зріс на 25 процентів. Майже вдвоє збільшився врожай картоплі. По 270—280 цнт буряків збирав колгосп з кожного гектара.

Добрі показники має колгосп і в тваринництві. На кінець семирічки на фермах утримувалось понад 2700 голів великої рогатої худоби, кількість свиней збільшилася з 1691 до 2214 голів. Відповідно зростало і виробництво продуктів тваринництва. На 100 га угідь м’яса вироблялося вже 51,1 цнт замість 42,7 цнт. Надій молока від кожної, корови збільшився на 400 кг і становив понад 2100 кілограмів.

Нових успіхів досяг колгосп за перший рік нової п’ятирічки. Пшениці з кожного га зібрано по 26,9 цнт, кукурудзи — 28 цнт, цукрових буряків — 286 цнт. Надій молока від кожної корови збільшився до 2236 кг, вироблено м’яса понад 3700 цнт.

Багато уваги колгосп приділяє розвитку птахівництва, бджільництва і тутового шовкопряда. За успіхи в розвитку тваринництва і птахівництва ряд передовиків виробництва нагороджено орденами і медалями, серед них орденом Трудового Червоного Прапора — птахівник А. С. Скриль, орденом «Знак пошани» — телятниця Л. П. Сергієнко.

Великого розмаху за ці роки набрав патріотичний рух за звання ударника комуністичної праці. Першими удостоєні цього почесного звання доярка О. С. Лях, комбайнер Г. П. Соловей, трактористи І. М. Остроушко і Л. С. Волошин, причіплювач М. В. Дранко та інші.

Колгосп має ряд допоміжних підприємств: млин, пилораму, кузню, столярну майстерню, дві електростанції, слюсарню. Він проводить роботи по використанню вод Кременчуцького моря для зрошення. В найближчі роки буде зрошуватись до 1000 га орної землі.

Із зростанням виробництва збільшились і грошові прибутки колгоспу. Якщо в першому році семирічки вони становили 565 590 крб., то в 1965 році дорівнювали майже 1200 тис. крб., а в 1966 році — понад 1 млн. 600 тис. крб. Це дало змогу колгоспові перейти на грошову оплату праці.

За семирічку майже вдвоє зріс фонд оплати праці колгоспників і в 1965 році становив понад 800 тис. крб. Крім того, на пенсійне забезпечення в 1965 році витрачено близько 35 тис. крб.

Великі зміни сталися в селищі за роки Радянської влади. Сьогодні в Градизьку діє ряд промислових підприємств, у яких зайнято близько 4 тис. робітників і службовців. Продукція багатьох з них відома не тільки в області, а й у всіх кінцях Радянського Союзу і йде на експорт.

За межі району йде продукція промкомбінату, особливо його цехів — металообробного, скловиробів, цеху по виробленню декоративних квітів. За роки семирічки вони значно розширились, з’явилося 5 нових цехів.

Належне місце серед підприємств селища займає молокозавод, широкий асортимент продукції якого відомий за межами республіки. За дострокове перевиконання виробничого плану та активну участь у громадському житті трудівники масло-цеху цього заводу були удостоєні звання колективу комуністичної праці і 9 робітників — звання ударників комуністичної праці.

Великий обсяг роботи виконує побуткомбінат. Він не тільки обслуговує трудящих Градизька, а й 9 навколишніх населених пунктів.

Одним із найбільших підприємств селища є будівельне управління № 4 Обл-міжколгоспбуду. За роки семирічки було споруджено в колгоспі «Україна» механічну майстерню, 4 тваринницьких та 3 господарських приміщення, магазин, дитсадок, цегельний завод; збудовано цегельний завод у Кагамлику, приміщення правління рибоколгоспу «Прибій», ряд споруд у Максимівці та інших селах.

Перевиконує свої виробничі плани і комбінат культурно-побутових товарів. Разом з тим комбінат домігся і зниження собівартості продукції на 5,3 проц. За високі виробничі показники колективу механічного відділу, очолюваного майстром Л. Воликом, присвоєно почесне звання бригади комуністичної праці. Є в селищі і цех кременчуцької фабрики художньої вишивки ім. Зої Космодем’янської та швейний цех Кременчуцької швейної фабрики.

Хорошими показниками відзначається і риболовецька артіль «Прибій», яка існує з 1930 року. За високі виробничі показники ланковий цієї артілі І. М. Максюта нагороджений у 1963 році орденом Леніна.

З кожним роком розростається Градизьк, перетворюється в красиве селище з прямими, широкими, обрамленими декоративними і фруктовими деревами вулицями, з розкішним парком, зеленими скверами, красивими житловими будинками, просторими і світлими громадськими, культурно-побутовими спорудами та різними підприємствами.

З 1957 року Градизьк віднесено до категорії селищ міського типу. Згідно з планом феконструкції Градизька, в цьому ж році з допомогою держави почалась забудова його північно-східної околиці.

З утворенням Кременчуцького моря зникли дрібні хутори, що були навколо Градизька,— Попівка, Тупалівка, Дебелівка, Папеківка. Вони були знесені, а їх жителі переселилися до нового чудового селища, що виросло на околиці Градизька, яке народ назвав Новоселівкою. Сюди ж переселилися сотні сімей з Чигирин-Діброви, Морозівки та інших сіл.

З укрупненням районів (30 грудня 1962 року) Градизький район було розформовано і майже всю його територію, в т. ч. і Градизьк, віднесено до Глобинського району.

Великих успіхів досягнуто за роки Радянської влади в галузі охорони здоров’я, освіти і культури. Незрівнянно поліпшилась охорона здоров’я населення. В селищі діє 8 медичних установ, у т. ч. 2 великі лікарні і тубдиспансер, які обслуговують і населення навколишніх сіл. В них працюють 29 лікарів та близько 150 чоловік середнього медперсоналу. Це значно більше, ніж було у всьому повіті за дожовтневі часи.

За багаторічну бездоганну працю багато медпрацівників нагороджені орденами і медалями CPCP. Серед них орден Леніна одержав заслужений лікар О. І. Комарецький; медалями нагороджені акушерка М. М. Кувалдіна, медсестри В. Д. Мельник, М. П. Тенетко та інші. Давно забуто тяжку спадщину дожовтневих часів — неписьменність, яка серед чоловіків становила 75 проц., а серед жінок до 96 процентів.

Сьогодні в селищі і середня, 2 восьмирічні, а також школа-інтернат. Розміщені вони в нових приміщеннях, в яких навчається понад півтори тисячі учнів.

Лише за роки семирічки здобули середню та восьмирічну освіту кількасот учнів. Багато з них закінчили або навчаються в різних вузах країни, інші працюють на промислових виробництвах та в сільському господарстві.

Навчають і виховують учнів понад 120 вчителів ентузіастів народної освіти. Багато з них мають великий досвід і за свою роботу в школі та активну участь у громадському житті заслужили велику повагу.

Протягом багатьох років самовідданої праці виховала більше тисячі юнаків і дівчат учителька Градизької середньої; школи Є. І. Головко. Уряд нагородив її орденом Леніна, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941— 1945 років».

Понад 40 років працює викладач фізики Є. О. Ковалевський. Він удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.

В середній школі стало традицією влаштовувати зустрічі з учасниками визволення Градизька від фашистських полчищ. Школярі листуються з учнями Польщі, Чехословаччини, НДР, Болгарії, Англії і одержали від них для свого музею ряд документів про В. І. Леніна.

Для молоді, що працює і продовжує вчитися, є вечірня школа робітничої молоді та заочна середня загальноосвітня школа.

Добре організовано роботу по вихованню дошкільнят. Тут працюють 4 стаціонарних дитячих садки і ясла.

Широко розгорнуто в селищі культмасову роботу. Одним із центрів її є Будинок культури. До участі в численних гуртках залучається талановита молодь. Вже понад 40 років у селищі працюють хоровий та драматичний колективи. Самодіяльний театральний колектив виховав чимало видатних митців. Серед них А. А. Верменич, народний артист УРСР (нині він у Дніпропетровську), А. Галимон (тепер працює в Чернігові), А. К. Гринько (зараз в Одесі) та інші. Багато сценічної молоді нагороджено почесними грамотами та дипломами обласного огляду та обласного управління культури. Творчий колектив бореться за почесне звання самодіяльного народного театру.

В пошані тут і спорт. Одинадцять спортивних колективів об’єднують понад 1200 юнаків та дівчат. До їх послуг 4 спортивних майданчики, стадіон. Роботою в окремих секціях керують майстри спорту. Багато кваліфікованих спортсменів вийшло з Градизька. Серед них майстри спорту В. Ф. Ковтун, Т. Я. Матрос. Суддею республіканської категорії по футболу став В. Л. Гарасюк та інші. Лише в 1964 році в секціях підготовлено 108 спортсменів 1-го, 2-го і 3-го розрядів, 240 значкістів ГПО.

Є де культурно провести дозвілля і піонерам. Тут працює Будинок піонерів.

Люблять градижчани книгу. Завжди людно в бібліотеках селища, у фондах яких налічується близько 95 тис. примірників книг. Крім того, є бібліотеки і в кожному колгоспі з фондом книг по кілька тисяч примірників. Понад дві третини населення — майже всі дорослі жителі — є постійними читачами бібліотек. У дожовтневий час на все селище лише окремі багатії одержували тільки 14 примірників газет і журналів. Нині по 2—3 примірники газет та журналів одержує кожна сім’я. Всього 6900 примірників на 3970 дворів.

З 1959 року в селищі видається газета «Колгоспник» — орган парторганізації і правління колгоспу «Україна» та селищної Ради депутатів трудящих.

Свідченням зростання культури є посилений попит на такі товари, як телевізори, радіоприймачі та різні побутові речі. Нині кожна друга сім’я має радіолу або телевізор; понад 2 тис. велосипедів, близько 200 мотоциклів, 15 легкових автомашин мають у власному користуванні трудівники селища. Газові плитки, пральні машини, холодильники стали звичними для жителів Градизька.

З кожним роком кращає Градизьк. Виросли перші житлові двоповерхові комунальні будинки загальною площею близько 1700 кв. м., продовжується дальша його забудова індивідуальними житловими та комунальними будинками на 3—5 кімнат. Центральні вулиці селища вкриті бруківкою та асфальтом, більш як на 20 км прокладено асфальтовані тротуари. 2 парки і 7 скверів з декоративними насадженнями прикрашають селище. Багато уваги приділяється водопостачанню. Вже діють дві глибинні свердловини і незабаром стануть до ладу ще дві.

У центрі селища встановлено пам’ятники — творцеві Радянської держави В. І. Леніну, а також воїнам, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

За п’ятирічним планом передбачається дальше будівництво житлових, комунальних і громадських споруд, будівництво доріг, озеленення вулиць.

Розпочато будівництво водонапірних станцій, з допомогою яких водами Кременчуцького моря буде зрошено в найближчі роки понад 500 га орних земель.

Керівна роль в усіх галузях життя селища належить 18 партійним організаціям підприємств, колгоспу та різних установ. Вірним помічником їх є комсомольські організації.

Велика роль у благоустрої селища належить селищній Раді, її депутатам. Жителі Градизька обрали до її складу 104 депутатів, 10 — до районної і одного — до обласної Рад. Депутати Рад є невтомними активістами в усіх галузях життя селища. Серед них голова колгоспу «Україна» О. Н. Обрізай, депутат обласної Ради, депутати селищної Ради — заступник голови колгоспу Я. А. Ланевський, директор промкомбінату І. Й. Вільховий, директор восьмирічної школи № 1 Б. П. Куликовський, завідуючий селищним клубом В. Г. Костенко.

Що дала Радянська влада трудівникам Градизька, можна показати на прикладі життя сім’ї П. Л. Крупка. До Великої Жовтневої соціалістичної революції це був бідняк із бідняків, крім присадибної ділянки, він не мав жодного клаптика землі. Сім’я перебивалася випадковими заробітками. Освіту зміг здобути лише за два класи церковнопарафіальної школи. За Радянської влади став Панас Лукич знатною людиною. Він був першим головою ревкому. Пізніше очолив окружний комітет незаможних селян, а потім став членом ЦК незаможних селян України.

Зовсім по-іншому склалася доля дітей і онуків Панаса Лукича. Всі вони здобули вищу та середню освіту. Старший син Іван Панасович та його дочка Наталія Іванівна працюють вихователями в Градизькій школі-інтернаті.

Градижчани пишаються не тільки високими досягненнями в господарських справах, а й тим, що з їх середовища вийшло багато вчених, громадських діячів, військових. Серед них композитор О. І. Білаш, художник І. І. Юхно, генерал Д. В. Головко, М. І. Левченко, народний артист УРСР А. А. Верменич та інші.

В Градизьку живе старий більшовик і учасник штурму Зимового палацу і громадянської війни, нині пенсіонер Я. 3. Антосик, заслужений лікар республіки О. І. Комарецький та інші.

В. Н. ЖУК, Г. П. ОЛЕКСЕШЕНКО